Для ТЕБЯ - христианская газета

Фарисеї і митарі
Проповеди

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

Фарисеї і митарі


Хочу продовжити свої роздуми на гріхом. Чому ж саме грішники, митарі та перелюбники повірили Ісусові, а перед цим Йоану Хрестителю, а фарисеї та “праведники”, книжники відкинули як Першого, так і другого?
Бо часто за гріхом скривається невдоволення цим світом, його несправедливістю та законами, які в ньому панують. Гріх є таким чином виразом незгоди. Чого чоловік починає пити, а жінка курити? Бо їх не влаштовує їхнє життя! Хворі діти, несправедливість на роботі. І вони виражають свою незгоду таким неправильним чином.
А фарисеї та книжники цю порожнечу свого життя заповнити моральними приписами, зовнішніми речами і цим закрили в собі, заглушили цей потяг справедливості, жагу до Бога. Вони настільки звиклися, зжилися з цією неправедністю в світі, що усунули її з себе зовнішніми речами. Це саме і тепер відбувається в Церкві. Я — праведний, адже ходжу раз на тиждень до церкви, періодично каюся, даю милостиню з якихось дрібних речей, молюся. Так, я не змінюю докорінно свого життя, бо десь там всередині, в глибині я знаю, що це нічого не дасть. Пройшли ті періоди, коли я насправді прагнув, відкрився своїм бажання і — що? Це нічого не дало! Я пробував, а результатів нуль.
В час “першого навернення”, коли я повірив, я сподівався, що все буде добре. Я перестану грішити, не буду більше чинити зло, але так не сталося. Благодать не діє. Або може навпаки ще гірше. Я не вірив у Бога, у Його благодать. Я поклався у першому пориві на почуття, гарну атмосферу в храмі, у спільноті, на свою добру волю, - а це нічого не дало. Через якійсь час “благодать” пішла і я знову залишився зі своїм брудом.
Так для чого постійно жити у ньому?! Для чого постійно розвивати у собі серце і жалітися через те, що не можна змінити? Така логіка фарисея. Але відступити назад вже не можливо. Я став віруючим. Я отримав “дар”. То принаймні збережу його зовнішньо. Вдягну кращу сутану, зроблю приємне обличчя. Я буду тим, ким Він мене хоче бачити. Ким звикли мене бачити мої близькі. Я не можу відступити вже з огляду на них. Що вони скажуть, що Стасік почне пити і курити? Чи не буде це зрадою мого покликання?
А гріх і незадоволення ведуть все нових і нових падінь. Я вже не можу зупинитися і мені важко стає грати цю роль. Маску не так просто носити. Вона роздирає обличчя, шматує особистість і душу. Я просто не витримую.
Якій же вихід? Хочеться крикнути як у свій час Апостол Павло, але подяка Богові, Якій звільнив мене від цієї смерті? Від якої смерті? Що саме приніс мені Христос? Та саме перше Ісус приніс мені правду про себе самого, про те, що Євангеліє є для грішників, що Він не відкине мене, коли я грішу. Що я можу знову і знову приступати до Джерела Його прощення і благодаті. Аби не згас в мені цей потяг справедливості. Аби не зникло це почуття гріха. Аби я міг постійно мати потребу у покаянні. Аби не легковажив Таїнством Сповіді. І не відкинув Церкви. Аби відчував свою слабкість і покладався на Нього. Аби не корчив з себе праведника. Не видумував нових правил, щоб не бачити свого гріха. Аби був вірний хоч у цьому найменшому.
Ось мені здається, що є самим головним у християнстві. Не те, що я став праведником, бо Христос за мене помер і заповів мені Царство. А що Він мені відкрив дорогу до покаяння. Процес метаної не завершився з моїм першим кроком до Церкви, він лише почався. Тому мої головні молитви “Господи, помилуй!”, а не подяка за себе самого і свою праведників. І прославляю я Бога, Якій терпить мене такого, немічного і слабкого, а не себе самого, якій приносить Йому славу своїми добрими вчинками.
Нам залишено покаяння. Це єдине, що мене цікавить. Я хочу бути з Тобою, Христе. А те, що мої гріхи мене не пускають, то я з усіх своїх сил намагаюся прагнути до Тебе і боротися. Не відкинь мене, коли прийде Твоє Царство. Нехай Воно щодня приходить у моїй боротьбі, у Твоїм благодаті, яка дозволяє мені уникати гріхів і вставати після падінь. Нехай Воно буде у моїй вірі, що незважаючи ні на що, на мої гріхи і падіння, Ти все одно мене любив і коли я буду з Тобою, очищенний від гріха та всякої зарази.

Об авторе все произведения автора >>>

Стасік Степанчук Стасік Степанчук, Черкаси Україна
інвалід ІІ групи
e-mail автора: czekajuczij@gmail.com
сайт автора: Андрій Надіїн

 
Прочитано 4794 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
Отзывов пока не было.
Мы будем вам признательны, если вы оставите свой отзыв об этом произведении.
читайте в разделе Проповеди обратите внимание

Воздержание - брат Геннадий

Одинокий крест - Эрик

Подивитесь сему, небеса, и содрогнитесь, и ужаснитесь - Leonidas Puskovas

>>> Все произведения раздела Проповеди >>>

Драматургия :
Ночной вестник - Максим Франковский
на тему книги "Деяний" 12 глава

Поэзия :
Моя молитва - Левицька Галина
Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий! Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси: -Хто там в неї? (Голос професора Григоренка) -Хлопчик, хороший, здоровий! -Скільки в неї вдома? - Шестеро… -Це сьомий. Восьмого не буде… Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина… Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити. Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.

Поэзия :
Путь мудрости - Анна Лукс

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Проповеди
www.4orU.org - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - ed@foru.ru, тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting




Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум